Наш коледж, хоч і в дистанційному режимі, приєднується до всеукраїнського марафону пам`яті та скорботи, схиляючи голови перед усіма загиблими, знищеними, потерпілими невинно. Говорити про якесь свято, як то колись було заведено в далекому СРСР неможливо, бо цифри та історична статистика втрат сама змушує серце тремтіти від жаху. Це коли йдеться про понад сім десятків мільйонів загальних втрат, понад п`ять десятків втрат того ж СРСР та понад п'ятнадцять мільйонів втрат українців. Звісно ж страшніше стає, коли розуміємо, що це лише поверхнева історична статистика, а справжні цифри горя і втрат ми вже мабуть не відновимо ніколи.
Цього часу, коли ми дистанційно спілкуючись з студентами, говоритимемо їм про вагомість того дня в історії, насамперед зважмо на трагізм та обов`язок кожної людини пам`ятати про цю трагедію цілого людства не лише у датах та іменах, але й в сутності. А суть полягає насамперед в тому, аби розуміти, що жорстокість та прагнення до всевладності одних, призводить до спільних збитків та величезних втрат для усіх. Розуміти, що в таких умовах немає для людини більших цінностей як життя, безпека та свобода твого народу. І хоч історія це не казка, та все-таки перемогли не ті, хто накопичував зброю аби покласти все людство на коліна, а ті, хто з нічого починав свою малоперспективну боротьбу, і завдяки хоробрості, патріотизму та вмінням дружити і єднатися з іншими, все-таки звершив цю перемогу над злом.
В наші дні ми можемо сміливо говорити про той феномен дипломатії між українцями та європейськими боротьбистами з нацизмом. Особливо це актуально, коли ми говоримо про необхідність допомоги Україні, технічної та дипломатичної, для боротьби з російським агресором на сході нашої держави.
Значення 8-9-го травня відкриває нам краще розуміння і сучасних реалій. Співпраця України з ЄС, США, нашими сусідами, є не лише спільною місією задля безпеки в Європі та Україні у сьогоденні, але також є продовженням історичної істини співпраці народів. Хоч наша пострадянська історіографія багато попрацювала над темою Другої світової, однак не до кінця оцінила роль українства у світовій боротьбі. Сучасні історичні дослідження вже відкинули давно радянський міф про те, що УРСР була лише частиною радянських народів, які вели боротьбу, а українська територія лише один з плацдармів військових кампаній. Насправді внесок українців в стократ більший. Бо українці були не лише в лавах радянської армії та партизанських загонів. Українці, насамперед, змогли організувати в умовах окупації потужну та боєздатну УПА, яка розширилась майже по всій окупованій нацистами українській землі. Ми це повинні знати, бо і Європа це знає. А ще, пам'ять українців вшановують у Польщі, тих які завзято разом з поляками відбивали на два фронти навалу Німеччини та СРСР у 1939-му. А ще українські імена залишились на меморіальних дошках Союзних військ, які визволяли Європу та навіть північ Африки від окупантів. А ще, багато українців-емігрантів вступали у повстанські загони в Данії, Франції, багато йшли добровольцями від США, Англії та Канади. І навіть на меморіальних плитах визвольних військ, на мисі Пуент – дю – Хок (пн. Франція), та пляжі Омаха, які стали першими визволеними землями Європи від німецької окупації, теж є українські прізвища та імена.
Тож спільно складемо пам'ять та схилимо у журбі чоло! Підкріплені духом своїх полеглих пращурів, родиною народів та держав знову продовжимо боротьбу за безпеку та свободу людства, європейськості, демократії. Ми українці, сьогодні теж стоїмо на передовій з агресором. І хоч історія це не казка, але ми знову переможемо, бо як і наші пращури воюємо за рідну землю, за мир та свободу України та Європи.
