Сьогодні, 02 березня, перестало битися серце Івана Дмитровича ЛІТВІНОВА.
30 січня 2026 року цій дуже скромній людині виповнилося дев’яносто п’ять поважних літ. Скромному за моральними рисами характеру, який ніколи не визнавав за собою жодних виняткових чеснот чи особливих прав, завжди добровільно підпорядковував себе вимогам громадської дисципліни, ставився до всіх людей з повагою. Але мова йтиме про Людину з великої літери, Людину-епоху.
Уродженець Сумщини, ІВАН ДМИТРОВИЧ ЛІТВІНОВ два десятиліття (без двох тижнів) очолював Бережанський технікум механізації та електрифікації сільського господарства. Тисячам молодих фахівців середньої ланки, майбутнім трудівникам села, дав путівку в життя. І нині вони щиро вдячні своєму ДИРЕКТОРОВІ...
14 серпня 1959 року Івана Дмитровича за наказом міністерства направили на викладацьку роботу у новостворений Бережанський технікум механізації сільського господарства. А до того вчорашній випускник Харківського інституту механізації та електрифікації сільського господарства встиг попрацювати контролером на Харківському тракторному заводі та головним інженером Буринської МТС Сумської області.
Молодий фахівець «з головою» поринув у нову для нього роботу. Все доводилося починати, як кажуть, з нуля. Готував і відшліфовував навчальні програми, посібники, наочність, облаштовував навчальний кабінет. Бо ж, як не як, викладав чи не основну дисципліну для майбутніх механіків – «Трактори та автомобілі».
Ініціативного, працелюбного молодого викладача майже одразу помітили і в 1960‑1961 навчальному році призначили заступником директора з практичного навчання. А в лютому 1972 року Іван Дмитрович очолив навчальний заклад, який уже став невід’ємною частиною його життя.
Саме за керівництва Івана Дмитровича Літвінова Бережанський технікум постійно перебував у першій десятці середніх спеціальних закладів України. І щонайменше кожний п’ятий випускник щороку поповнював лави студентів вишів.
Робота директора непроста. Доводилося займатися не тільки організацією навчального процесу, а й дбати про матеріально-технічну базу (без неї неможливе якісне навчання) і передусім про побутові стандарти для працівників, зокрема про їхні житлові умови. Іван Дмитрович був певен, що лише тоді, коли викладач не обтяжений побутовими негараздами, від нього можна вимагати високої ефективності у роботі. Тому завжди, чим міг, допомагав усім, споруджував власну оселю, а чимало сімей викладачів одержали квартири, збудовані на кошти технікуму.
Можна, звісно, оцінювати діяльність директора у числовому вимірі. Справді, за двадцять років керівництва Івана Дмитровича істотно зміцнилася й розширилася матеріально-технічна база технікуму. Тоді навчальний заклад мав у своєму арсеналі близько 30 тракторів, 6 зернозбиральних і 7 бурякових комбайнів, картоплекопалку і силосний комбайн. Це не тільки дозволяло студентам закріплювати на практиці теоретичні знання, а й працювати на полях колгоспів у жнива та під час осінніх польових робіт. Тобто заробляли гроші, за які, у свою чергу, розвивали не тільки навчальну, а й соціальну інфраструктуру. Такою була тоді його стратегія як керівника.
Відтак споруджувалися нові лабораторні корпуси (в тому числі – і на полігоні), новий студентський гуртожиток на 210 місць. Навчальні лабораторії були настільки чудово оснащені, що в них можна було виконувати фактично 95 відсотків усіх практично-лабораторних робіт. Постійно й ефективно працювали спортивні секції, розвивалася художня самодіяльність. Зокрема, учнівському хору за високі досягнення у 1983 році присвоїли високе звання народного самодіяльного.
Не лише працівники технікуму вірили своєму керівнику, поважали його. Про високий ступінь народної довіри свідчать і ті факти, що Літвінов І. Д. неодноразово був обраний депутатом Бережанської міської ради.
Неодноразово був нагороджений за сумлінну працю і проявлену громадську активність. Так, у плеяді почесних нагород і відзнак – медаль «Ветеран праці» (грудень 1983 р.), ювілейна медаль «65 років перемоги у Великій вітчизняній війні 1941-1945 рр.» (квітень 2010 р.).
Однак є й такі чесноти, для яких наразі математики не придумали числового еквівалента. Буквально всі колишні колеги й учні без роздумів називають визначальні риси характеру Івана Дмитровича: людяність і довіра, лояльність та толерантність, а найголовніше – прекрасний педагог. Той, хто вчив, хто збагачував розум і душу молодої людини, хто відкривав перед нею невичерпну силу знань і безсмертних моральних цінностей. Частинка його серця, його самого буде в житті студентів вічно світити й допомагати вижити в найскладніші часи.
