28 червня Україна відзначає 30-ту річницю ухвалення Конституції України – Основного Закону держави. Конституція визначає засади суспільного ладу та державного устрою, регулює діяльність органів державної влади й місцевого самоврядування, гарантує права, свободи та обов'язки громадян.
Український конституціоналізм має глибоке історичне коріння, безперервність розвитку та свої особливості. Однією з його визначальних рис є сприйняття європейських традицій і цінностей, зокрема ідей прав і свобод людини, верховенства права та демократії. Ці принципи формувалися протягом століть, органічно поєднуючись із національними традиціями, світоглядом, способом життя та суспільними відносинами українського народу.
Першою відомою пам'яткою кодифікованого права на українських землях стала «Руська Правда», створена за часів середньовічної держави Русі у ХІ–ХІІ століттях. У наступні історичні періоди український народ послідовно розвивав правові традиції, прагнучи закріпити основні засади державного управління та суспільного устрою.
Український конституціоналізм подекуди навіть випереджав європейський. Так, однією з перших європейських конституцій сучасного типу вважають «Договір та встановлення прав і вольностей Війська Запорозького…», укладений у 1710 році. Цей документ, відомий як Конституція Пилипа Орлика, був створений під значним впливом ідей західноєвропейського парламентаризму та закріпив демократичні принципи організації влади.
Важливими етапами розвитку української конституційної традиції стали основоположні акти Української Народної Республіки, Української Держави гетьмана Павла Скоропадського та Західноукраїнської Народної Республіки. Вони засвідчили високий рівень політичної й правової культури української нації в роки визвольних змагань 1917–1921 років. Цю традицію продовжив Сойм Карпатської України, який 15 березня 1939 року в Хусті проголосив незалежність держави та ухвалив два закони конституційного характеру, що визначали форму державного правління.
Відданість демократичним цінностям підтвердили й програмні документи Української головної визвольної ради, яка діяла як підпільний парламент. Навіть у надзвичайно складних умовах визвольної боротьби її учасники прагнули будувати майбутню українську державу на засадах демократії та верховенства права.
Новітній конституційний процес нерозривно пов’язаний із відновленням української державності. Творення Конституції розпочалося із ухваленням Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. Процеси національної законотворчості активізувалися з розпадом СРСР та ухваленням Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року.
Проєкт Конституції України було підготовлено Конституційною комісією. У 1992 році він був винесений на всенародне обговорення, а 26 жовтня 1993 року було сформовано його остаточну редакцію. Проте подальший конституційний процес майже на рік призупинився. Після дострокових президентських і парламентських виборів у листопаді 1994 року новообрані представники влади створили нову Конституційну комісію. Важливим етапом на шляху до ухвалення Основного Закону стало підписання 8 червня 1995 року Конституційного договору між Президентом України та Верховною Радою України. Документ визначав порядок організації державної влади й місцевого самоврядування на період підготовки нової Конституції.
У червні 1996 року робота над Конституцією увійшла у вирішальну фазу. 26 червня Рада національної безпеки та Рада регіонів при Президентові України різко розкритикували затягування процесу її ухвалення. Президент призначив всеукраїнський референдум щодо прийняття Конституції на 25 вересня 1996 року. У відповідь вже наступного дня Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про процедуру розгляду проєкту Конституції України в другому читанні», після чого розпочалося безпрецедентне пленарне засідання, яке тривало майже 24 години, з них останні 14 — безперервно.
Найбільш гострі дискусії точилися навколо державної символіки, статусу української мови та Автономної Республіки Крим. Після тривалих обговорень і численних голосувань парламентарям вдалося досягти компромісу. Конституція закріпила українську мову як єдину державну, водночас гарантуючи вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин.
О 9 годині 20 хвилин 28 червня 1996 року Верховна Рада України ухвалила першу Конституцію незалежної України. Документ закріпив засади державного устрою, суверенітет і територіальну цілісність країни, визначив права, свободи та обов'язки громадян. Одним із її ключових положень стала стаття 5, яка визначає, що носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ.
За три десятиліття Конституція неодноразово зазнавала змін, однак її фундаментальні принципи залишаються незмінними: Україна є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою. Особливого значення Основний Закон набув у період повномасштабної війни, адже саме він забезпечує правові засади функціонування держави навіть в умовах воєнного стану та підтверджує незмінність європейського демократичного вибору України.
Сьогодні, коли Україна продовжує відстоювати свою незалежність, свободу та європейський вибір, Конституція залишається не лише Основним Законом держави, а й символом єдності, демократії та незламності українського народу. Вона є надійною основою захисту прав і свобод людини, утвердження верховенства права та розвитку демократичного суспільства. Через 30 років після її ухвалення Конституція й надалі залишається дороговказом для розвитку української держави та важливим символом нашої єдності й прагнення до свободи.
