Якщо ви відчуваєте, що час іде надто швидко і хочете хоча б на день забути про його блискавичність, тоді приїжджайте у Бережани. У цьому маленькому галицькому місті минуле та сучасність переплелися настільки тісно, що, гуляючи ним, легко забути, який зараз рік і яке століття. Тут зовсім поруч розташовані середньовічна дерев’яна церква, неприступний замок ХVІ ст., українські, польські, вірменські та єврейські храми ХVІІ-ХVІІІ ст., витончені романтичні вілли ХІХ – початку ХХ ст. Сучасність втручається в їх існування пістрявими рекламними вивісками, недоречними добудовами, але вони не здатні зіпсувати їхньої гармонії. Бережани належать багатьом епохам одночасно і при цьому не належать жодній. Тут – власна епоха, окрема реальність, частиною якої ви станете.
Також Бережани – чудове місце для відпочинку від нескінченних людських натовпів і буденної метушні. А також родзинка Бережан у тому, що тут можна знайти спокій і створити власний затишок навіть на людній вулиці. Хочете дізнатися, як? Ми, студенти Бережанського фахового коледжу, – група Е-11. Гайда з нами у подорож Бережанами! А розповідав нам про цікаві місця міста краєзнавець і просто залюблена в Бережани людина – Микола Павлович Проців.
Будівля, в якій сьогодні знаходиться наш навчальний заклад, була споруджена у 1912 році (період Австро-Угорської імперії) і первинно була призначена для приміщення цісарсько-королівського крайового (окружного) суду. Окружний суд був і за польської окупації, репресивною установою залишався і в 1939-1941 роках.
Ці літа закарбувалися бережанцям у пам’яті гіркими споминами про нечувано садистські мордування й знищення українських патріотів енкаведистами. У роки Другої світової війни розташувалася тут німецька окупаційна адміністрація, відтак знов радянська, причетна до репресій місцевого населення: до насильницьких вивозів невинних людей у віддалені краї тодішньої більшовицької імперії, до знищення національно свідомої молоді.
Міський парафіяльний костел Різдва Діви Марії (Петропавлівський костел) у Бережанах є діючим храмом римо-католицької церкви і належить до пам'яток архітектури національного значення.
Пам’ятник Папі Римському Іоанну Павлу ІІ завжди викликає захоплення не тільки у нас, але й у іноземних гостей Бережан. Такий вияв пошани одній з найбільш відомих постатей християнського світу можна побачити далеко не в кожному місті.
Вірменську церкву – муровану споруду, що збереглася до наших днів, почали зводити у XVIII ст. стараннями пароха о. Деодата Горбача. Будівництво тривало 18 років. У 1791 р. храм освятив львівський вірменський архиєпископ Яків Туманович. Церква освячена на честь св. Григорія: його ім’я носив один із бічних вівтарів; інший був на честь св. Анни, а головний — Непорочного Зачаття Діви Марії.
Ратушу в Бережанах збудували у 1803–1811 р. на фундаменті старої дерев’яної, що згоріла наприкінці XVІІІ ст. Зараз споруда належить до пам’яток архітектури національного значення, а у приміщенні розміщено кілька музеїв: Бережанський музей книги, краєзнавчий музей, літературно-меморіальний музей Б. Лепкого і музей переслідуваної Церкви.
У 1990 році скульптори після обговорення вирішили, що Шевченко в молодому віці написав свої кращі твори, був на творчому літературному і художньому злеті, і було вирішено зробити пам’ятник «молодого Шевченка». Настав 1992 рік. Проводилися роботи на площі, і пам’ятник, врешті, був поставлений. На постаменті пам’ятника – Шевченкові, як завжди проникливі, пророчі слова:
«А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли»
Церква Святої Трійці має довгу і складну історію. Її споруджували протягом 1626–1637 рр. на пожертви міщан. Однак 1748 р. храм завалився. Того ж року тодішній власник Бережан князь Август Чарторийський розпочав будівництво нової церкви, яке закінчили нові власники — Любомирські. У 1810 р. церква постраждала від сильної пожежі, що охопила всю центральну частину міста. Але за сприяння княгині Ізабелли Любомирської храм було швидко відновлено. Сучасного вигляду церква набула внаслідок останньої реставрації 1893–1903 рр.
Колись будинок Бережанської публічної бібліотеки імені Т.Г. Шевченка, а нині приміщення Бережанської міської ради.
Так, це був чудовий жовтневий день…Обіцявся з неба дощ, задивлялися люди на наше товариство, а ми ходили, слухали, думали, запам’ятовували… Напевне, в першу чергу про те, що ніколи не треба забувати гніздо, де ти отримав крила; де хтось показав тобі як ловити повітряний потік; де навіть якщо високо – то все одно безпечно, бо ти – вдома.
