27 січня, у день звільнення в'язнів найбільшого нацистського табору Освенцим, у світі вшановують пам'ять жертв Голокосту.
Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту запровадила Генеральна асамблея ООН своєю резолюцією від 1 листопада 2005 року. Дату 27 січня обрали не випадково – саме цього дня у 1945 році війська 1-го Українського фронту звільнили один із найбільших нацистських таборів смерті в Освенцимі. Україна приєдналася до відзначення Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту у 2012 році.
Хто ініціював Голокост
Голокост був задуманий та спланований нацистсько-німецьким режимом на чолі з Адольфом Гітлером. Вони стверджували, що німецькі євреї зрадили Німеччину під час Першої світової війни та несуть відповідальність за її поразку.
Нацистська ідеологія також була заснована на расистській ідеології, метою якої було усунення євреїв і інших небажаних груп з німецького суспільства. Нацисти також вважали євреїв відповідальними за економічні лиха Німеччини під час депресії кінця 1920-х — початку 1930-х років.
Концтабори та табори смерті
Нацистська влада створювала на окупованих територіях концтабори, де ув’язнювала євреїв та інші народи. Часто розташовані в передмістях великих міст, табори були дуже наочним показником готовності нацистського режиму застосовувати насильство і терор. Ув'язнені в концентраційних таборах перебували в нелюдських умовах і піддавалися тортурам, голоду, а в деяких таборах — медичним експериментам.
Перший з цих таборів був відкритий в Дахау, неподалік від Мюнхена в Баварії, в березні 1933 року. Однак тоді там ув’язнювали комуністів, соціалістів, злочинців тощо. Потім були відкриті табори у Треблінці, Освенцимі, Вестерборку.
"Треблінка" – відомий як "табір смерті", в якому майже не було ніякої інфраструктури, крім газових камер, житлових приміщень СС і приміщень для сортування речей убитих.
Табір у Освенцимі був єдиною установою, де ув’язненим систематично робили татуювання з їхніми тюремними номерами, щоб полегшити їх ідентифікацію після смерті від голоду, хвороб або жорстокості в таборі.
У липні 1944 році солдатами армії СРСР був звільнений Майданек. Наприкінці січня 1945 року звільнили Освенцим, а також концентраційні табори Гросс-Розен, Заксенгаузен, Равенсбрюк, Штуттгоф і Терезієнштадт в наступні місяці.
У квітні 1945 року охоронці СС відправили 20 тисяч жінок на "марш смерті" перед звільненням табору Равенсбрюк Червоною Армією 29-30 квітня 1945 року. Це був один із кількох "маршів смерті".
На заході американські війська звільнили Бухенвальд, Дахау, Дора-Міттельбау, Флоссенбюрг і Маутхаузен, серед інших таборів.
Покарання за злочини
Після закінчення Другої світової війни Сполучені Штати Америки, Великобританія, СРСР і Франція заснували Міжнародний військовий трибунал. У листопаді 1945 року вцілілі високопосадові чиновники Третього рейху постали перед судом в Нюрнберзі.
Серед них були Герман Герінг – віцеканцлер Гітлера та один з найвідоміших нацистських лідерів; міністр закордонних справ Йоахім фон Ріббентроп; Ганс Франк, генерал-губернатор окупованої нацистами Польщі; нацистський ідеолог Альфред Розенберг; і Ернст Кальтенбруннер, старший офіцер СС і глава Головного управління безпеки Рейху.
1 жовтня 1946 року 12 підсудних були засуджені до смертної кари, троє виправдані, а решта підсудних отримали тюремні терміни. Найважливіший обвинувачений, Герман Герінг, покінчив життя самогубством у своїй камері. Останнім померлим обвинуваченим в Нюрнберзі був Рудольф Гесс в тюрмі Шпандау в 1987 році.
Судові процеси над людьми, які були причетні до геноциду тривали роками й включали процес Ейхмана (Єрусалим, 1961 р.); процес Освенцима (Франкфурт, Німеччина, 1953-1965 рр.); і випробування Клауса Барбі (Ліон, Франція, 1987 р.) Поля Тувье (Версаль, Франція, 1994 р.) і Моріса Папона (Бордо, Франція, 1998 р.).
Збереження пам’яті
Голокост – одна із наймасштабніших трагедій в історії людства, яка змушує замислитись над цінністю життя, свободи та миру. І сьогодні, у вісімдесяту річницю звільнення військами Першого Українського фронту бранців нацистського табору в Освенцимі, світове співтовариство вшановує пам’ять невинних людей, знищених лише за факт їх приналежності до єврейської чи ромської національностей.
Україна разом з усією світовою спільнотою вшановує пам’ять мільйонів жінок, чоловіків і дітей, які загинули від рук нацистів у роки Другої світової війни. Лише на українських землях їх кількість сягає моторошного числа – близько 1,5 мільйона осіб. Ми завжди пам’ятатимемо найстрашніший злочин нацизму, згадуючи Бабин Яр, Варшавське гетто, Аушвіц.
Це планомірне знищення людей не можна назвати просто актом геноциду, настільки безпрецедентним воно було за масштабами. Це була спроба знищувати цілі народи, де б не перебували їх представники. Саме тому геноцид в роки війни отримав назву «Голокост» - (з англійської мови – всеспалення). Хай живе надія, що подібного більше ніколи не повториться! Будемо пам’ятати.
Утім, роки війни росії проти України виразно засвідчили, що пасивна памʼять про злочини геноциду не є запобіжником від їхнього повторення. Необхідний мінімум – активне осмислення та діалог, щоб сприяти постійній свідомості у принаймні значної частини суспільства того, як діють механізми соціальної агресії.
А ще – уважність з боку міжнародних інституцій до системних порушень прав людини авторитарними режимами, щоб не бути засліпленими й заскоченими зненацька тим, що людиноненависницька ідеологія загорнулася в нову обгортку.
І звісно – неможливо запобігати повторенню геноцидів у майбутньому без рішучого і справедливого засудження та покарання організаторів і виконавців подібних злочинів сьогодні. І без власне готовності діяти на випередження. Міжнародний день памʼяті жертв Голокосту – нагода ще раз замислитися над цим.
За минулий рік ключові місця памʼяті про Голокост в Україні стали обʼєктами нападу з боку рашизму. Бабин Яр. Символ Голокосту від куль у Східній Європі. 1 березня 2022 року, через вісім десятиліть після масових розстрілів, скоєних нацистами в цьому урочищі, а потім спалення ними тіл, щоб замести сліди своїх злочинів, – світ знову побачив обгорілі тіла загиблих у Бабиному Яру. Цього разу – внаслідок російської ракетної атаки.
Дробицький Яр у Харкові. Це – відоме місце масових розстрілів цивільного населення нацистами під час Другої світової війни. За різними оцінками, тут поховано від 14 до 20 тисяч жертв нацизму. У 2002 році на місці трагедії відкрили меморіал. А у 2022-му в центральний монумент меморіалу – менору влучили російські снаряди.
Ми бачимо, що навіть маючи таке потужне застереження як памʼять про Голокост, не всі народи зробили висновки з цієї жахливої сторінки в історії людства. Отже, нам потрібно потроїти зусилля, віднайти нові підходи для збереження цієї памʼяті живою, для поширення правди про геноциди, щоб уникнути їх нового й нового повторення.
