Володимир Івасюк – це ціла епоха в нашій пісенній культурі. У ньому бриніла наша Україна: в душі, в долі, в неповторному таланті. Він народився 4 березня 1949 року у районному містечку Кіцмань Чернівецької області в сім’ї вчителів Михайла та Софії Івасюків.
Один із основоположників української естрадної музики. Він автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів, професійний медик, скрипаль. Чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Неординарний живописець.
Талант Володимира помітили, коли хлопцю було 10 років. Про нього тоді вже говорили у рідному місті Кіцмань. У 15 про нього почули Чернівці, в 20 років – говорила вже вся Україна.
Ті, чия юність припала на другу половину шістдесятих років, добре пам’ятають, як весняним вихором, стрімким птахом вилетіла в широкий світ пісня Володимира Івасюка "Червона рута". Її прекрасна мелодія, в якій органічно злилися, поєдналися сучасні ритми з кращими елементами традиційного українського співу, звучала повсюдно. "Червону руту" люди прийняли всім серцем, бо це була чесна пісня. Це була не позичена, а ніби самим народом написана пісня, яка, без перебільшення, можна сказати, стала чи не найвищим проявом української естради, що тільки-но, зрештою, почала зароджуватися.
В 72-у річницю від дня народження українського геніального митця студенти групи ОФП-21М взяли участь у літературно-музичній композиції «Недоспівана пісня Володимира Івасюка».
Студенти розповіли, як композитор любив свою роботу до самозабуття. Та любов відчутна в його піснях, романсах, баладах. Увесь його доробок, залишений нам у спадок, був не короткочасним спалахом, а великою творчістю, що відбувалася в болісних роздумах, довготривалих пошуках і сумнівах.
Митець помер, але серед нас живе його пісня. А це - головне. Володимир Івасюк житиме у пам'яті таким молодим, усміхненим, життєрадісним, яким запам'ятався сучасникам, посміхатиметься до нас із портретів небесного кольору очима, промовлятиме до нас своїми музичними фразами, бо його пісня «завжди буде поміж нас» і вічно "У Карпатах ходитиме осінь" й встелятиме нам шлях "Жовтим листом", ми ще довго триматимем в руці "Два перстені", щоб подарувати один "Золотоволосці", віритимемо, що "Лиш любов цвіте один - єдиний раз", подумки разом стоятимемо біля "Водограю" чи "Ходитимемо в далекі гори" шукати "Червону руту"...
