Цими днями вшановуємо пам’ять людей, розстріляних нацистами в Бабиному Яру – жертв одного з найбільших воєнних злочинів Другої світової війни. 83 роки тому, у вересні 1941, у серці християнського древнього Києва стався неймовірний злочин. 29-30 вересня, впродовж двох днів, на околиці Києва було вбито майже 34 тисячі київських євреїв. Переважно жінок, дітей, людей похилого віку. Єдиною провиною цих людей було те, що вони належали до єврейської національності.
Бабин Яр став братською могилою і символом голокосту в Україні. З вересня 1941 року до кінця вересня 1943-го він був місцем регулярних розстрілів і захоронень, які проводили органи нацистської поліції безпеки разом із військовою та цивільною владою Києва.
Жертвами нацистів стали не тільки євреї, але й роми, українські націоналісти, радянські військовополонені, пацієнти київської психіатричної лікарні та інші національні чи соціальні групи, яких окупанти вважали ворогами або ж «просто зайвими». Бабин Яр – це некрополь для більш ніж 100 000 цивільних громадян та військовополонених.
19 вересня 1941-го війська вермахту увійшли до Києва. За кілька днів вибухнули будівлі у Київській цитаделі та на Хрещатику. Вибухи стали зручним приводом для окупантів провести показову каральну акцію. У підривах звинуватили євреїв. Насправді ж організаторами цих вибухів були радянські диверсанти. Перші арешти і розстріли відбулися вже 27 вересня. 28-го в Києві з’явилися оголошення, в яких наказували всім євреям міста зібратися зранку наступного дня на розі вулиць Дегтярівської та Мельникова.
«Дорога смерті», якою пройшли десятки тисяч євреїв 29 вересня 1941 року, пролягала від Лук’янівської площі по вул. Мельникова до перших воріт єврейського кладовища, далі – на вул. Кагатну (нині – сім’ї Хохлових), потім по вул. Табірній (нині – Дорогожицькій). Біля входу до Братського кладовища у євреїв відбирали гроші, коштовності, документи, а також наказували залишати речі й верхній одяг. Розстріл відбувався на майже півкілометровому відтинку яру. Людей змушували роздягатися догола та спускатися до яру, де клали долілиць, а вздовж рядів ішли німецькі поліцейські й вбивали їх пострілами в потилицю.
За два дні (29-30 вересня) загинула 33 771 особа. У «Донесенні про події в СРСР» від 02.10.1941 сказано:«Зондеркоманда 4а в співпраці зі штабом групи і двома командами поліційного полку «Південь» 29 і 30.9.41 стратила в Києві 33 771 єврея». Про продовження розстрілів свідчать німецькі документи. Так, приміром, у «Донесенні про події в СРСР» № 111 від 12.10.1941 говориться наступне: «Загальне число страчених зондеркомандою 4а тепер перевищило 51 000». Згідно з німецькими документами розстріли в Києві безперервно продовжувалися до середини листопада 1941-го. Основну масу розстріляних у цей період становили євреї.
Взимку 1941-1942-го у Бабиному Яру загинули члени Організації українських націоналістів. «Донесення про події в СРСР» № 164 від 4 лютого 1942 р. свідчить: «У Київській області боротьба проти комуністів все більше трансформується в боротьбу проти національних українських формувань... Конфіскований письмовий матеріал, а також свідчення різних арештованих в останній час прихильників Бандери знову доводять, що прихильників Бандери неможливо залучити до будь-якої позитивної співпраці. Тому лишається тільки повністю знищити цей рух».
Незабаром нацисти розгортають свої репресії не лише проти бандерівців, але й представників інших течій українського визвольного руху. Загалом у Бабиному Яру загинув 621 український патріот. Тут обірвалося життя української поетеси, члена ОУН Олени Теліги.
Другий етап масових розстрілів припадає на кінець зими 1942 – середину серпня 1943. У цей час створюють Сирецький концтабір, який змінив табір на вулиці Керосинній (створений у квітні-травні 1942-го). Саме його в'язні заповнюють своїми тілами Бабин Яр, ями у самому таборі й довкола нього. Це здебільшого підпільники й партизани: комуністи й українські націоналісти.
Заключний етап регулярних розстрілів відбувався у серпні-вересні 1943-го на тлі знищення раніше захоронених у Бабиному Яру тіл розстріляних. Цю «роботу» виконували ті ж в'язні Сирецького концтабору. Спалювали тіла в яру навпроти. Зрозумівши, що у Києві не втриматися, німці почали ховати сліди злочинів.
У жовтні 1943-го у Бабиному Яру німці ще розстріляли киян, які ухилилися від виконання наказу про повне виселення з міста. Останній розстріл відбувся 4 листопада 1943-го, а 6-го до Києва увійшла Червона армія.
Якщо Європу тінь нацизму накривала поступово, то на Україну вона впала миттєво. Так, у нас не було величезних концентраційних таборів смерті, де євреїв труїли, а потім спалювали у печах. Натомість у нас були гетто і масові розстріли єврейського населення практично в усіх містах і селищах, де тільки з’являлися нацисти: Чернівці, Рівне, Бердичів, Біла Церква, Житомир, Умань, Одеса, Харків – на мапі України немає фактично живого місця, де б не сталося масових убивств. Ці розстріли – складова Голокосту. Рут Клюґер, яка пережила цю катастрофу, зауважила, що «Всі, хто після Аушвіцу живе в країнах Східної Європи, мають Аушвіц у своїй історії». Бабин Яр – це український Аушвіц. Місце скоєння злочину, який у рази перевищує людську здатність розуміння. Це Ландшафт болю. Аномалія людяності.
