У історії кожного народу є моменти, які являють собою звершення та перемоги, але і такі, що стають трагедією, масштабністю не лише для поколінь, але й для століть історичного циклу.
Наша українська багатостраждальна дорога до самобутності, нажаль, сповнена цілих плеяд руйнувань, зрад, терпіннь, мучеництва, тощо. Як і інші народи світу ми намагаємось не забувати поганого, щоб воно не повторилось колись іще.
Попри те все, ми навіть маємо сили на толерантність співчувати іншим народам у їх бідах. Відтак ми завжди плакали із євреями згадуючи Бабин Яр, плачемо із поляками згадуючи Освенцім, та інколи навіть не вдумуємось, що й самі пережили біду, аналогів якій не було, і надіємось ніколи не буде, в історії людства. Однак все людство нам сьогодні в ньому теж співчуває. Це Голодомор 1932-33 рр. …
Ця біда, що забрала у страшних муках життя десятків мільйонів українців, наших пращурів, прийшла без війни, не перебираючи націями та етносами. Однак показала якою несамовитою жорстокістю був той тоталітарний режим, і як жорстоко ненавиділи українську націю, водночас яким страшним було українство у складі СРСР, що на придушення бунтівничого народу не знайшлося ніякого іншого методу, як руками покидьків та запроданців просто відібрати у беззахисного населення останні зернинки хліба.
Нажаль той безпощадний рік голоду нас змінив, зменшив чисельність українського населення на східних і центральних теренах України. Але навіть через майже як сто років Голодомор нас і надалі продовжує змінювати, гартуючи знаннями свідомість, а болючістю силу.
Сьогодні ми стоїмо на новому порозі історії, сильні, незалежні, але перед нами і досі стоять випробування нових часів, нових реалій.
І тому сьогодні наш коледж приєднуючись до всеукраїнської акції із запаленням свічки пам`яті жертв Голодомору, закликає усіх громадян, студентство та викладачів щирою скорботністю згадати усіх невинно вбитих голодом українців. Просимо також схилити голови та скласти молитву за багатомільйонні мученицькі душі, а головне сприйняти цей скорботний час як жорстокий урок історії. Пам`ятаймо, що минулі історичні реалії це теж плід тогочасних обставин, помилок, висновків. Ми вже сучасні, ми вже пережили, ми вже все знаємо.Тому плачучи за тими, хто лишився назавжди у голодній смерті минулого століття, думаймо і про тих, хто житиме у нашому столітті. І ми як творці сучасних реалій, зробимо все для того, щоб наші нащадки вже ніколи не знали бід, адже ми не допустимо більше ніколи помилок, знаючи трагічність попередніх історичних причин.
Нехай буде світлою пам'ять усіх, хто помер у 1932-33 рр. голодною жорстокою смертю, і нехай їх чисельності ніколи не забуде Україна, на своєму шляху до свободи, міцності та добробуту.
