1 липня викладачі та працівники ВСП «Бережанський фаховий коледж НУБіП України» спільно з відділом культури Бережанської міської територіальної громади, (яка виступала у ролі організатора), а також із жителями міста взяли участь у віче-реквієм, присвячене 80-й річниці проголошення Акту відновлення незалежної Української держави та жертвам сталінських репресій на західній Україні в період Другої світової війни.
Ця подія відбулась на території нашого коледжу, біля одного із корпусів. Це приміщення вісімдесят років тому стало місцем величезної жорстокості, базою, де НКВД катували невинних чоловіків та жінок, старих і молодих, дітей, інтелігенцію, духовенство та націоналістів нашої Бережанщини. Особливого розгортання репресій проти населення «червоні кати» вчинили з початком наступу німецьких військ на СРСР у червні 1941-го, адже саме тоді, відступаючи та ганебно програючи меншому за чисельністю та технікою ворогу, Сталін вирішив зачистити всі своїсліди на Галичині і радянська влада поспіхом знищувала усіх політичних в`язнів. Що лишень варто загадати про тисячі невинно вбитих українців у тюрмах Львова. Нажаль така ж трагедія відбулась у стінах нашого рідного міста, на нашому ж подвір`ї.
Та водночас із трагедією, початок німецько-радянської війни приніс ще й історичний тріумф. Адже саме у день звільнення Львова, 30 червня, українські націоналісти проголосили відновлення незалежності України. Це показало не тільки неперервність боротьби нашого народу за самобутність, але й незламність перед випробуванням, горем, війною. Це стало символом мужності, безстрашності та готовності йти напролом навіть якщо сил та перспектив недостатньо.
Сьогодні ми вшановуємо ці дні як пам'ять про жертв репресій. Однак розуміємо, що в тих списках є не лише інтелігенція, але й самі борці за ту ж саму незалежність: громадські діячі, політики, активісти, націоналісти, тощо. Сьогодні ми взяли участь у поминанні тих жертв та героїв не тільки для того, щоб молитись по-християнськи за їхні безсмертні душі, але й для того, щоб у самих собі, нових поколіннях, активізувати ту безсмертну пам'ять про людей, які творили державу для наших поколінь. Бо пам`ятаючи – ніколи не втратимо. Знаючи – ми ніколи не допустимо. Нехай дух тих, хто своє життя віддав через любов до України підкріпить нас, бо він невмирущий, як та пам'ять, з якою потрібно творити майбутнє держави.
