У цей драматичний для України час, коли нашу рідну землю охопило полум’я розв’язаної росією війни, обірвалося життя великого сина України, потужного державного діяча, визначного світоча української культури Дмитра Павличка.
Відійшов у вічність класик сучасної української літератури, великий Поет і великий Громадянин, співавтор Декларації про Незалежність України, Герой України (2004), кавалер ордена князя Ярослава Мудрого IV, V ступеня, ордена "За заслуги" III ступеня, ордена Свободи, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка.
Дмитро Павличко – людина-епоха, він належав до покоління так званих “шістдесятників” - української національної інтелігенції з яскраво вираженою громадянською позицією, представників культури та політики періоду тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської “відлиги” в СРСР. Його внесок у державотворчі процеси, розвиток української літератури, національної культури важко переоцінити. В поезіях Дмитра Васильовича завжди виразно звучала тема національно-культурного відродження українського народу, утвердження рідної мови.
Неймовірний темперамент і жага до життя круто заносили Поета на шалених віражах ХХ століття, однак любов, як найвірніший компас, непомильно виводила його на сонячні шляхи правди і повертала до себе справжнього. Його пісню «Два кольори» знає чи не кожний українець, а його книжка любовної лірики «Таємниця твого обличчя» — незабутня сторінка у скарбниці української поезії.
Українці назавжди вдячні Дмитрові Павличкові і за очолюваний ним «Всесвіт», який публікував українські переклади найголосніших світових літературних новинок, за український 6-томник Шекспіра, і за пам'ятник Шевченкові у центрі Варшави, відкритий стараннями Павличка, і за його вагому лепту у Акті Проголошення Незалежності...
Могутнє слово талановитого Поета і потужного Трибуна завжди стояло на захисті України – її народу, мови, історії, а нелегке і сповнене драматизму життя Дмитра Павличка стало для кожного з нас взірцем високого морального авторитету, мужності, витримки, благородства, наполегливості, незламності, шляхетності і любові.
Ця смерть – болюча втрата для кожного з нас, бо у засвіти пішла Людина, сповнена незгасного світла й потужної творчої енергії.
Дмитро Павличко залишив по собі величезний мистецький спадок, незборима сила якого зміцнила духовні кордони нашої Батьківщини і над якими вічно будуть линути пісні Великого Поета.
