26 травня разом із здобувачами освіти Бережанського фахового коледжу та колегами вирішили провести один експеримент з нагоди тижня безбар’єрності. Найменше мені хотілося читати традиційні лекції про правильні речі чи демонструвати завантажені слайди — натомість запропонував усім спробувати, як живуть люди, котрі щодня долають невидимі для більшості перешкоди.
Для цього ми виконали кілька вправ.
Повна темрява. Зав’язали учасникам очі й попросили їх просто зорієнтуватися в кімнаті та зробити банальні побутові речі. Без слуху, дотику та надійного плеча поруч там не впоратися. Одразу стає зрозуміло, чого варта справжня довіра.
Цілковита тиша. Учасники намагалися порозумітися за допомогою лише міміки та жестів, без жодного звуку. Коли тебе не чують, донести навіть найпростішу думку — той ще квест. Це чудово вчить зважати на деталі та помічати тих, хто говорить тихіше за інших.
Знаєте, під час рефлексії наприкінці озвучив думку, яку часто повторюю: «Пандуси, кнопки виклику та підйомники — це суперважливо, але безбар’єрність насправді починається в голові». Це наша здатність бачити людину, а не її діагноз чи обмеження. Це готовність просто вчасно і без зайвого пафосу подати руку.
Коли ми сіли в коло обговорити почуття, то емоцій було через край. Студенти зізналися, що спочатку накочував реальний страх і розгубленість. Але саме цей дискомфорт вмикає у людях неймовірну емпатію.
Ось наші нові, але прості правила для щоденного життя в коледжі:
Дивися навколо. Помічати тих, хто закрився чи тримається осторонь, і просто підходити першими.
Фільтруй слова. Спілкуватися нормально, без ярликів, стереотипів та дурних жартів — як вживу, так і в чатах.
Приймай іншість. Наші відмінності — це не стіна, а нормальний стан речей, що робить нас людянішими.
Величезне дякую кожному здобувачу освіти та колезі, хто не побоявся вийти із зони комфорту, зняв маски і включився в процес на повну. Було круто, чесно і дуже тепло. Робимо наш освітній простір кращим разом!
